У якихось своїх єретичних роздумах я надто давно відійшов від стандартних відповідей. Я почав свій власний пошук. Лише потім я вирішив підтверджувати свої висновки з вчення Церкви. Може тому для мене такими важливими розмови зі своїми друзями, яких я вважаю справжніми Божими людьми. Я зрозумів, що справжня теологія, богослів'я обов'язково мають поєднуватися з реальним життям. Лише любов дає можливість оживати навіть тоді коли ти заплутався у своїх проблемах та пошуках. Що мені з того, як саме правильно, якщо за цими словами нічого не стоїть?
Я бачив надто багато людей, які хтіли мене вчити як жити. Я ж довіряю лише тим, кого люблю і хто мене любить. Чому так? Життя навчило мене, що єдиною формулою життя є любов. А не якісь знання, хай навіть вони будуть тричі правильні.
Я зовсім не виступаю проти якоїсь ієрархії. Тим більше проти церковної. Мені просто вона здається зовсім непотрібною. Я зовсім не відчуваю у собі якихось можливостей для того, щоб жити у ієрархічному суспільстві. Моя психіка просто не витримую від зіткнення з реальністю.
Я дивлюся на цей світ, переглядаю новини. І я відчуваю якусь мертвоту цього світу. За зовнішніми подіями, обставинами та святами, які влаштовує собі світ, я зовсім нічого не відчуваю. І мені здається, що там насправді нічого нема.
Люди вітають одне одного, не тому що люблять одне одного, а лише тому, що так випало що один з них керівник, а інший — його працівник. Нема тої радості від спілкування, прийняття одне одного. Є лише одна змушена обставинами мука від того, що приходиться спілкуватися.
Так для чого тоді цей світ викладає постійно ці фотографії про якісь події та звершення, якщо за ними нічого не стоїть. Я кожного ранку прокидаюся з відчуттям того, що прочитавши новини щось зміниться у моєму житті: прийде якась радість, зникнуть тривоги; — але нічого не відбувається. Я втратив вже давно віру в це, а тим більше я зневірився у всіх цих проявах, які постійно з'являються у інформаційному середовищі.
Саме тому я так сильно потребую любові. І лише вона мені здається вартісною для того, щоб заради неї жити і щось робити. А все інше здається мені навіть непотрібним. Якійсь сенс у всіх цих посадах, призначеннях, якщо вони усе одно зникнуть? Так, я розумію, що посада дає владу. Але так як я зовсім не прагну до влади, то яка мені там різниця хто що зайняв, і хто чим займається.
Мені просто не хочеться нічого читати. Я втомився від цього постійного очікування на зміни. Життя росте і розвивається. Я це б назвав би лінійною прогресію, стратегією життя. Людина росте, стає дорослою. Йде вчитися, потім отримує першу посаду, потім досягає певного рівня, а далі починається напрямок вниз. Давні греки говорили про вічну колісницю, про певний колообіг, циклічність. Святе Письмо навпаки говорить про якійсь ціленаправлений хід історії, про певне вічне існування. Але ось у чому проблема. Так і не було вирішено питання як саме воно має бути. Яким чином ми будемо існувати вічно. Цікаво, що Ісус про це нічого не говорить. Є лише деякі натяки. Тому для мене відправними пунктами у цих пошуках є саме пункт смерті, якої ніхто не може обминути. Я вважаю, що не маю права говорити про Воскресіння, воно здається мені лише гарною казкою, про яку я не можу повірити.
І нехай ці слова нікого не оманюють. Я вірю. Але віра для мене неможлива для того, щоб про неї говорити. Я волію лише говорити про певні речі. На це є свої причини, про які я не буду писати. Тому я зовсім не плутаю Воскресіння і саме життя. Віра це “речі невидимі”, а саме Воскресіння це така велика річ, про яку не мені куцому розумом писати. Я краще буду ходити в церкву, а там мені про це нехай говорить священик: він вчився, у нього є дар Святого Духа. Я ж просто хочу говорити про речі певні, і саме у цих речах я сподіваюся знайти ту зачіпку, яка і мене приведе до Бога. Я справді вірю, що розум може привести до Бога. Що людина настільки потребує Бога, що Бог є дуже близько до неї в силу Своєї Любові, що може Його бачити у повсякденному житті. Тим більше якщо мова йде про смерть та страждання.
Тому я волію писати про це. Мені хочеться знайти саме Бога у цьому. Для мене достатньою основою є Хрест Ісуса на якому Він висить. Ми шукаємо Бога десь далеко, поза межами нашого існування. А Бог прийшов до нас дуже близько, як співається у одній пісні “розділити працю й спеку”.
Але повернуся до того про що я почав писати. Смерть поставила усе під питання. Навіть так що наймудріші вчителі Закону перед приходом Спасителя поставили питання про сенс існування людини і знайшли негативну відповідь на це. Але і саме Воскресіння нічого не пояснило. Адже продовжують існувати страждання та смерть. І це дає деяким людям заперечувати сам факт діяльності Месії. А іншим просто можливість впадати у певний релігійний фанатизм і відкидати саму реальність, як неважливу. Ці останні просто чекають смерті, як якось останнього очищення. Але залишається питання про сенс нашого земного життя. Для чого ми тут? І не просто живемо, а і страждаємо. І за що я поважаю і люблю Святе Письмо, і визнаю його за Божу Книгу, бо вона не пояснює; вона вірить, вона сподівається, вона дивиться на Того, Хто Себе являє, але при цьому і постійно приховує.
Справжня віра полягає не в певних речах, а в Тому Хто нас любить.
Але дивно я знову почав з прозаїчних речей, а закінчив глобальними. Тому підсумую те про що писав. Наше життя насправді є якимось недорозумінням. І ця проблема зовсім не знімається нашими якимись філософськими роздумами чи теологічними думками, єдине чим воно вирішується — вірою в Того, Хто був мертвий, а тепер Воскрес і живе вічно.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Кухня Мироздания… (Это просто - наша работа) - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) Как нашей Пищей являются – Физические Тела Низших Животных…, кои Мы Никак Не Уподобляем Своему Образу и Подобию, а посему Поглощаем Их без Зазрения Совести и Раскаяния в Содеянном (или Попустительствующим) Нами…
Так же и Пищей Создателя являются – Наши Духовные Тела…, кои Представляют Собой Мельчайшие Клеточки Вселенского Организма Творца…
В Своё Время Все Души-Закуски Попадут в Подобающее только Им Одним – Место…
…Кто-то на Стол Создателя (Званные, Избранные на Пиру Бога)…
…Кто-то в погреб для Выдержки и Хранения (Ожидания своего Часа)…
…а кто-то на переработку и переделку Сознания (Уничтожение, Тронутой Плесенью Порока Личностной Основы)…
Слишком Многие Негативные Сущности Мироздания Пытаются полакомиться Человеческими Душами, ибо Паразитируют на Них, хотя и Не Принадлежат (Никак Не Относятся) к Нашему Миру…, а посему Не Имеют Законного Права на Сбор Семян, ими Не Сеяных…, но Алчно Желаемых…
В том чтобы Не дать Им эту Возможность, состоит Часть Нашего ОбщеПланетарного Долга…
Светлым Достойным (Духовно Живым) - Светит Мечта Рая…
Некоторым из Них… Место Рядом с Творцом… за Его Столом Сознания и Бытия…
Тёмных Недостойных (Духовно Мёртвых) – Как голодный Пёс, Жаждущий хоть Кости от Духовной Плоти… Ожидает Ад… (Разрывание-Растаскивание) Духовной Плоти Иномерными Падальщиками…
Нас же Самих, Ни на Мгновение Не Покидает Бесконечная Работа по Отбору, Сортировке, Сопровождению и Защите Добрых Зёрен Вселенского Посева… от Ненасытной Своры, Стремящейся Любыми Путями Заполнить Свою Вечно Зияющую Духовную Пустоту (Утробу)… и затем, Войти в Наш Земной и без Того уже Несчастно-Несправедливый и Несовершенно-Разумный Мир…
Но, сия Утроба - Бесконечна и Никогда Не Сможет Насытиться… Индивидуальными Душами, кои Она Беспощадно Превращает из Великого Вечного Творения Вселенской Мечты – во Временное Безликое Месиво Питательного Бульона Хаоса и Деградации…, Распада и Тления…
Различие Качеств Человеческих Сознаний Порождает Различие Их Человеческих Судеб…, Закусок…
…Меньшая Часть из которых – будет плотоядно съедена Создателем… и Продолжит Свой Дальнейший Жизненный Путь уже в Составе Его Вселенского Организма…
…Большая Часть будет – Безжалостно Уничтожена, за Ненадобностью и Негодностью (НеДОБРО-КАЧЕСТВенностью)…
…и лишь Крайне Ничтожная, но ЛУЧШАЯ Их Часть - Послужит Основой для Следующего Посева…
…Посева Человеческих Зёрен в Иных - Неразумных и Пока Ещё - Бездуховных Мирах Тёмного Хаоса, лишённого Истоков Духовного Бытия…
…ибо – Посев Этот, есть – Основа Жизни Мироздания…
…в Различных Формах…, в Различных Телах…, в Различных Вселенных…
…но, Непременно, Всегда с одним и тем же ЗЕРНОМ, - С ЧЕЛОВЕЧЕСКИМ СОЗНАНИЕМ!..
Пусть это сказано – Образно, Непривычно и Непонятно…
…но лучше ТАК, чем вообще - НИКАК…